Главная » Разное » Эритропоэтин что это такое состав

Эритропоэтин что это такое состав


Эритропоэтин (ERYTHROPOIETIN): описание, рецепт, инструкция

  1. Главная
  2. Стимуляторы гемопоэза
  3. Эритропоэтин

Аналоги (дженерики, синонимы)

Рецепт (международный)

Rp:  Sol. Erythropoetini 2000 МЕ - 1 ml
D.t.d.N. 10 in  amp. 
S.  По 1 схеме.

Фармакологическое действие

Рекомбинантный эритропоэтин человека (очищенный гликопротеин), являющийся гематопоэтическим фактором роста. Получен методом генной инженерии. Увеличивает число эритроцитов, ретикулоцитов, стимулирует синтез гемоглобина в клетках. Не оказывает влияния на лейкопоэз. Полагают, что эритропоэтин взаимодействует со специфическими эритропоэтиновыми рецепторами на поверхности клеток.
Фармакокинетика
После п/к введения Cmax в плазме достигается через 12-28 ч. T1/2 в конечной фазе - 13-28 ч.
После в/в введения T1/2 активного вещества составляет 4-12 ч.

Способ применения

Для взрослых: Дозы, схема и продолжительность лечения устанавливаются индивидуально, зависят от выраженности анемии, тяжести состояния больного, характера заболевания. Вводят п/к и в/в. Начальные дозы - 50-150 МЕ/кг, частота введения - в среднем 3 раза в неделю.

Показания

- Выраженная анемия, возникающая на фоне хронической почечной недостаточности.
- Анемия при поражениях костного мозга и некоторых хронических заболеваниях (в т.ч. апластическая анемия, анемия при миелодиспластических заболеваниях, при хронических воспалительных заболеваниях, СПИД, раке).
- Профилактика анемии у недоношенных новорожденных, родившихся с массой тела 750-1500 г до 34-й недели беременности.
- Для увеличения объема донорской крови, предназначенной для последующей аутотрансфузии с целью избежания гемотрансфузий.

Противопоказания

- Неконтролируемая артериальная гипертензия
- Перенесенный инфаркт миокарда или инсульт головного мозга в течение предшествующего месяца
- Нестабильная стенокардия
- Тромбоэмболия в анамнезе
- Повышенная чувствительность к эпоэтину бета.

Побочные действия

- Со стороны сердечно-сосудистой системы: возможны артериальная гипертензия, гипертонический криз.
- Со стороны ЦНС: возможны энцефалопатия (чаще при гипертонических кризах), головная боль, спутанность сознания.
- Со стороны свертывающей системы крови: редко - тромбоцитоз, тромботические осложнения.
- Со стороны обмена веществ: редко - гиперкалиемия.
- Аллергические реакции: редко - кожная сыпь, анафилактоидные реакции.

Форма выпуска

Раствор для в/в и п/к введения
1 мл 1 амп. эпоэтин бета 2000 МЕ 1 мл.

1 мл - ампулы (5) - упаковки ячейковые контурные (1) - пачки картонные.
1 мл - ампулы (5) - упаковки ячейковые контурные (2) - пачки картонные.

ВНИМАНИЕ!

Информация на просматриваемой вами странице создана исключительно в ознакомительных целях и никак не пропагандирует самолечение. Ресурс предназначен для ознакомления сотрудников здравоохранения с дополнительными сведениями о тех или иных медикаментах, повысив тем самым уровень их профессионализма. Использование препарата " Эритропоэтин" в обязательном порядке предусматривает консультацию со специалистом, а также его рекомендации по способу применения и дозировке выбранного вами лекарства.

ЭРИТРОПОЭТИН — Большая Медицинская Энциклопедия

ЭРИТРОПОЭТИН (греческий erythros красный + poietikos создающий, производящий; синоним эритропоэзстимулирующий фактор) — гормон гликопротеиновой природы, стимулирующий пролиферацию и дифференцировку эритропоэтинчувствительной клетки в морфологически распознаваемые эритробласты.

Впервые эритропоэтин был обнаружен Карно и Дефландром (P. Carnot, С. Def-landre) в 1906 году (см. Гемопоэтины). В 1974 году Комиссией по биохимической номенклатуре Международного союза теоретической и прикладной химии и Международного биохимического союза эритропоэтин был включен в список пептидных гормонов, полученных в чистом виде.

В эксперименте доказано, что эритропоэтин является постоянно действующим физиологическим регулятором эритроцитопоэза (см. Кроветворение, регуляция кроветворения). Содержание эритропоэтина отражает состояние костномозгового кроветворения на стадии нераспознаваемых предшественников эритроцитов, поэтому исследование его в биологических жидкостях открывает широкие возможности углубленного исследования нормального эритроцитопоэза и его нарушений. Определение эритропоэтин применяется в качестве теста для изучения эритропоэтинообразующей системы организма при патол. состояниях почек, функционального состояния эритроцитопоэза при анемиях, дифференциальной диагностике полицитемии и вторичных эритроцитозов с невыясненной этиологией, при наличии скрытых опухолевых процессов, для контроля за состоянием эритроцитопоэза при лечении гематологических заболеваний.

Эритропоэтин в чистом виде получен из плазмы крови овец с анемией, вызванной введением фенилгидразина, и мочи больных апластической анемией. Электрофоретическая подвижность эритропоэтина такая же, как у альфа-2-глобулина, изоэлектрическая точка находится при pH 4,5—5,0, и молекулярный вес (масса) равен 41 000 — 46 000. Предполагается, что гормон существует в форме мономера, димера или комплекса обеих форм. Гормоны, выделенные из плазмы крови овец и мочи человека, сходны по составу. Они содержат 65—76% белка и углеводы, в составе которых находится глюкоза, манноза, сиаловая к-та, галактоза и глюкозамин. Белковая часть имеет одноцепочное строение, содержит около 340 аминокислот, при этом преобладающее количество представлено кислыми аминокислотами, которые вместе с сиаловой кислотой (см.) обусловливают низкую изоэлектрическую точку эритропоэтина. Сиаловая кислота определяет биологическую стабильность гормона, поскольку «бессиаловая» его форма связывается гепатоцитами и, подобно другим гликопротеидам, быстро выводится из циркуляции.

Считается, что фактором, стимулирующим образование эритропоэтина в организме, является снижение напряжения кислорода в тканях. Синтез гормона происходит в основном в почках, о чем свидетельствует повышение его содержания в крови в ответ на снижение оксигенации почек, вызванное гипоксией (см.). При патологических процессах в почках отмечается низкое содержание эритропоэтина в крови, не соответствующее степени анемии. Предполагают, что в почках образуется неактивный предшественник эритропоэтина — почечный стимулирующий эритроцитопоэз фактор (эритрогенин, преэритропоэтин), который активируется при контакте с плазменным фактором (альфа-2-глобулином), Наряду с этим активная форма гормона может также образовываться в самих почках. Локализация образования гормона окончательно не выяснена. Гормон был выделен из мозгового и коркового вещества почки. Образование эритропоэтина связано с функцией нефрона в целом. Синтез эритропоэтина или его предшественника осуществляется путем активации циклического 3',5'-АМФ и циклического гуанозинмонофосфата с участием почечных простагландинов (см.).

Считают, что в норме печень не участвует в образовании эритропоэтина, однако получены экспериментальные и клинические данные, свидетельствующие о том, что при удалении почки или нарушении ее эндокринной функции печень принимает на себя роль эритропоэтинсинтезирующего органа.

Основной клеткой-мишенью для эритропоэтина являются морфологически нераспознаваемые эритроидные предшественники, что было показано в эксперименте на мышах с угнетенным эритроцитопоэзом. Динамика изменений эритробластов в костном мозге и селезенке мышей, а также регистрация эффекта по величине включения 69Fe в эритроциты или по числу ре-тикулоцитов, появившихся в крови через 48—72 часа после однократного введения эритропоэтина, указывают на существование группы клеток, стоящих в ряду дифференцировки выше, чем проэритробласт (см. Кроветворение). Эта клетка была названа эритропоэтинчувствительной клеткой.

С помощью методов культивирования клеток выделены три типа эритроидных предшественников: бурсообразующие единицы — БОЕ1Э, БОЕ2Э и колониеобразующая эритроидная единица — КОЕэ (см. Культуры клеток и тканей). Влияние эритропоэтина осуществляется на стадии БОЭ2Э и КОЕэ. Имеются данные, что эритропоэтин активирует пролиферацию и созревание эритробластов, находящихся в костном мозге во время введения эритропоэтина, а также стимулирует созревание ретикулоцитов и выход их в кровяное русло.

Для биологических методов определения активности эритропоэтина используют мышей с угнетенным эритроцитопоэзом. У животных вначале вызывают эритроцитоз путем содержания их по 8—20 часов в сутки в барокамере при давлении 0,4—0,5 атм в течение 15—24 суток или посредством введения 70—80% суспензии отмытых гомологичных эритроцитов. В пост-гипоксический или посттрансфузионный период на фоне наступающего угнетения эритроцитопоэза животным вводят исследуемый материал и затем по числу ретикулоцитов, появившихся в крови, или по включению радиоактивного железа в эритроциты судят об эритропоэтической активности гормона. Величину эритропоэтической активности определяют в миллиединицах (мед) путем сопоставления эритропоэтической активности исследуемого гормона и референс-препарата эритропоэтина, который предварительно титруют по Международному стандарту эритропоэтина. Существуют три Международных стандарта: стандарт «А» (эритропоэтин получен из плазмы крови овец с анемией, вызванной введением фенилгидразина), стандарт I и стандарт II (эритропоэтин выделен соответственно из мочи больных апластической анемией и с глистной инвазией). Чувствительность биологических методов определения активности эритропоэтина составляет 20—100 мед/мл.

Из методов in vitro применяют метод определения эритропоэтина в культуре эмбриональной печени мышей и радио-иммунологический метод. Чувствительность этих методов выше, чем чувствительность биологических методов. В связи с отсутствием унифицированного стандарта эритропоэтина высокой степени очистки в клин, практике метод in vitro для определения содержания эритропоэтина в биологических жидкостях (кровь, моча) не применяют. Показано, что эритропоэтин составляет 0,0003% белков плазмы крови даже при анемии.

В норме концентрация эритропоэтина в крови человека и животных составляет 10—50 мед/мл. При различных состояниях (например, гипоксии), а также при некоторых гематологических заболеваниях содержание эритропоэтина в крови увеличивается в 50—100 раз, при этом количество образующегося гормона, как правило, зависит от выраженности анемии. При высоком содержании эритропоэтина в крови он выявляется обычно и в моче, но в 2—5 раз меньшей концентрации.

Библиогр.: Кинетические аспекты гемопоэза, под ред. Г. И. Козинца и Е. Д. Гольдберга, Томск, 1982; Нормальное кроветворение и его регуляция, под ред. Н. А. Федорова, с. 341, М., 1976; Физиология системы крови, Физиология эритропоэза, под ред. В. Н. Черниговского и др., с. 118, Л., 1979; Dunn С. D. a. Lange R. D. Erythropoietin titers in normal human serum, an appraisal of assay techniques, Exp. Hematol., v. 8, p. 231, 1980; E s p a d a J., Langton A. A. a. Dorado M. Human erythropoietin, Sta-dies on purity and partial characterization, Biochim. biophys. Acta (Amst.), v. 285, p. 427, 1972; Fisher J. W. Extrare-nal erythropoietin production, J. Lab. clin. Med., v. 93, p. 695, 1979; Goldwas-s e r E. Erythropoietin, Blut, v. 33, p. 135, 1976; Kidney hormones, ed. by J. W. Fisher, v. 2, L. a. о., 1977.


Эритропоэтин

Общая информация об исследовании

Эритропоэтин – гормон, в основном производящийся в почках. Он высвобождается в кровоток в ответ на кислородное голодание (гипоксию). Эритропоэтин попадает в костный мозг, где начинает стимулировать превращение стволовых клеток в эритроциты. Эритроциты содержат гемоглобин – белок, который способен переносить кислород от легких к органам и тканям. В норме срок жизни эритроцитов составляет около 120 дней, они имеют одинаковые размеры и форму.

Организм старается поддерживать примерно одинаковое число циркулирующих эритроцитов. При нарушении баланса между образованием и разрушением эритроцитов развивается анемия. Если в костном мозге образуется слишком мало эритроцитов либо слишком много теряется из-за кровопотери или разрушения (гемолиза), вызванного ненормальными размерами, формой, функцией эритроцитов или другими причинами, то количество переносимого к органам кислорода уменьшается. В ответ на это почкой вырабатывается эритропоэтин, который затем кровью доставляется в костный мозг, где стимулирует образование эритроцитов.

На производство эритроцитов влияет работа костного мозга, употребление достаточного количества железа, витамина B12 и фолиевой кислоты с пищей, а также образование эритропоэтина и способность костного мозга отвечать на соответствующие количества этого гормона.

Выработка эритропоэтина зависит от степени тяжести кислородного голодания и от способности почек производить гормон. Он активен в крови непродолжительное время, а затем выводится с мочой. Как только количество эритроцитов после дефицита повышается, почки начинают вырабатывать меньше эритропоэтина. Однако если они повреждены и/или не могут создавать достаточное количество эритропоэтина или если костный мозг не реагирует адекватно на достаточное количество эритропоэтина, то может развиться анемия.

При образовании доброкачественных или злокачественных опухолей почек (или других органов) производится чрезмерное количество эритропоэтина, из-за чего возникает слишком много эритроцитов – развивается полицитемия. Это приводит к увеличению циркулирующего объема крови, повышению ее вязкости и артериального давления.

Для чего используется исследование?

  • Чтобы отличить друг от друга различные виды анемий и узнать, насколько уровень эритропоэтина соответствует степени выраженности анемии. Необходимость в данном исследовании, как правило, обусловлена какими-то отклонениями в общем анализе крови, который включает определение количества эритроцитов, гемоглобина, гематокрита, ретикулоцитов. Результаты такого анализа позволяют подтвердить диагноз "анемия", определить степень ее тяжести и вызвавшую ее причину.
  • Чтобы узнать, не вызвана ли анемия нехваткой эритропоэтина или не усугубляет ли эта нехватка имеющуюся анемию другого происхождения.
  • Чтобы оценить способность почек вырабатывать достаточные количества эритропоэтина у пациентов с хронической почечной недостаточностью.
  • Для выяснения, не вызвана ли полицитемия избыточной продукцией эритропоэтина.

Когда назначается исследование?

  • Когда анемия пациента не объясняется дефицитом железа, витамина B12 или фолиевой кислоты, гемолизом либо кровопотерей.
  • Когда эритроциты, гемоглобин и гематокрит снижены, а ретикулоциты в норме или ниже ее.
  • При необходимости разграничить причины анемии – угнетение функции костного мозга и недостаток эритропоэтина.
  • Когда нужно определить, насколько хроническая почечная недостаточность влияет на уровень эритропоэтина.
  • При необходимости убедиться, что полицитемия не вызвана избыточным производством эритропоэтина.

Эритроэтин - инструкция, показания, способ применения

Склад

діюча речовина: рекомбінантний еритропоетин людини 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО;

допоміжні речовини: альбумін людини; натрію цитрат; натрію хлорид; кислота лимонна, моногідрат; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антианемічні препарати. Еритропоетин.

Код АТС B03X A01.

Показання

  • Лікування анемії, пов’язаної з хронічною нирковою недостатністю у дорослих хворих, які перебувають на гемо- або перитонеальному діалізі, у переддіалізних пацієнтів та у дітей, які перебувають на гемодіалізі.
  • Лікування тяжкої анемії у дорослих пацієнтів з нирковою недостатністю, які ще не підлягають діалізу.
  • Лікування анемії та зниження об’єму необхідних гемотрансфузій у дорослих пацієнтів, які підлягають хіміотерапії з причини солідних пухлин, злоякісної лімфоми або ж множинної мієломи та у разі, якщо загальний статус пацієнта вказує на ризикованість переливань (тобто серцево-судинні захворювання, наявна анемія до початку хіміотерапії).
  • У межах переддепозитної програми перед великими хірургічними втручаннями у пацієнтів з рівнем гематокриту 33-39 % для полегшення збирання аутологічної крові та зменшення ризику, пов’язаного з проведенням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана потреба у крові для переливання перевищує кількість, яку можна одержати методом аутологічного збирання без застосування еритропоетину.
  • Дорослим пацієнтам з легким та середнім ступенем анемії (гемоглобін у межах від > 10 до < 13 г/дл) перед проведенням обширної операції з очікуваним середнім ступенем втрати крові (2-4 одиниці гемоглобіну або 900-1800 мл крові) для зменшення потреби в алогенних гемотрансфузіях та полегшення відновлення системи еритропоезу.

Протипоказання

Пацієнти, у яких розвивається істинна еритроцитарна аплазія (PRCA) внаслідок лікування будь-яким еритропоетином, не повинні отримувати Еритроетин або будь-який інший еритропоетин (див. розділ “Особливості застосування”).

Неконтрольована артеріальна гіпертензія.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Необхідно врахувати всі протипоказання, що асоціюються з програмою переддонорства аутологічної крові серед пацієнтів, які лікуються еритропоетином.

Пацієнтам, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, але не брали участь у програмі переддонорства аутологічної крові, застосування еритропоетину протипоказано при тяжких коронарних, периферійно-артеріальних, каротидних, церебрально-судинних захворюваннях, у тому числі пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда чи церебрально-судинний епізод.

Пацієнти, у яких з будь-яких причин неможливо застосовувати адекватну антитромботичну профілактику.

Спосіб застосування та дози

Пацієнти з хронічною нирковою недостатністю.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю препарат необхідно застосовувати тільки шляхом внутрішньовенного введення (див. розділ “Особливості застосування ”).

Оптимальна концентрація гемоглобіну становить 10-12 г/дл у дорослих пацієнтів та 9,5-11 г/дл - у дітей.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та ішемічною хворобою серця або застійною серцевою недостатністю підтримуюча концентрація гемоглобіну не повинна перевищувати верхню межу оптимальної концентрації гемоглобіну.

Рівень феритину (або концентрацію сироваткового заліза) слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування Епобіокрином.

На етапі коригування дозу Епобіокрину слід збільшити, якщо концентрація гемоглобіну не підвищується хоча б на 1 г/дл на місяць.

Клінічно значуще підвищення концентрації гемоглобіну, як правило, спостерігається не раніше ніж через 2 тижні лікування (у деяких пацієнтів - через 6-10 тижнів). По досягненню оптимальної концентрації гемоглобіну дозу слід зменшити на 25 МО/кг для уникнення перевищення оптимальної концентрації. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 12 г/дл, терапію Еритроетином слід тимчасово припинити.

Зниження дози можна забезпечити шляхом зменшення кількості щоденних введень препарату на одне введення або шляхом зменшення кожної разової дози, що вводиться.

Дорослі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно (див. розділ “Особливості застосування”).

Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг три рази на тиждень внутрішньовенно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза. Регулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л).

Рекомендована загальнотижнева доза - від 75 до 300 МО/кг.

Наявні дані вказують на те, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або 3,75 ммоль/л), можуть потребувати більших доз для підтримання концентрації, порівняно з пацієнтами з менш обтяжливою анемією (> 8 г/дл або > 5 ммоль/л).

Дорослі пацієнти, які перебувають на перитонеальному діалізі.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг два рази на тиждень.

ІІ. Підтримуюча фаза. Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 25 до 50 МО/кг двічі на тиждень шляхом введення двох рівнозначних ін’єкцій).

Дорослі пацієнти із нирковою недостатністю у додіалізному періоді.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг три рази на тиждень, надалі, за необхідності, дозу поступово збільшують на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення бажаного результату (корекція проводиться поступово і протягом, принаймні, 4 тижнів).

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 17 до 33 МО/кг, тричі на тиждень). Максимальна доза не повинна перевищувати по 200 МО/кг тричі на тиждень.

Пацієнти дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг маси тіла три рази на тиждень внутрішньовенно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 9,5 до 11 г/дл (5,9 – 6,8 ммоль/л).

Дітям з масою тіла до 30 кг необхідна, в основному, більша підтримуюча доза, ніж дорослим та дітям з масою тіла понад 30 кг. Під час клінічних досліджень після 6-місячного лікування були встановлені такі підтримуючі дози еритропоетину:

 

Доза (МО/кг - 3 рази на тиждень)

Маса тіла, кг

Середня доза

Підтримуюча доза (на одне введення), що здебільшого застосовується

< 10

100

75-150

10-30

75

60-150

> 30

33

30-100

Наявні дані дозволяють припустити, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або < 4,25 ммоль/л), можуть потребувати більших доз для підтримання бажаного рівня гемоглобіну, ніж пацієнти з більшим початковим рівнем гемоглобіну (> 6,8 г/дл або > 4,25 ммоль/л).

Онкологічні хворі.

Використовується підшкірний шлях введення.

Епобіокрин може призначатися хворим із симптоматичною анемією (Нb ≤ 10,5 г/дл). Оптимальна концентрація гемоглобіну має становити приблизно 12 г/дл.

Епобіокрин також може призначатися для профілактики анемії у пацієнтів, які проходили курс хіміотерапії та мали низький вихідний рівень гемоглобіну (< 11 г/дл), а також пацієнтам, які мали значне зниження рівня гемоглобіну під час першого циклу хіміотерапії (наприклад, зменшення концентрації гемоглобіну на 1,0-2,0 г/дл при вихідному рівні 11-13 г/дл або зниження більше ніж на 2,0 г/дл при вихідному рівні гемоглобіну вище 13 г/дл).

Початкова доза, що застосовується для профілактики або лікування анемії, повинна становити по 150 МО/кг 3 рази на тиждень підшкірно. Якщо після 4 тижнів лікування підвищення рівня гемоглобіну менше 1 г/дл, то протягом 4 наступних тижнів дозу слід збільшити до 300 МО/кг. Якщо після 4 тижнів лікування в дозі 300 МО/кг рівень гемоглобіну підвищується менше ніж на 1 г/дл, вважається, що результат не досягнутий, і лікування слід припинити.

Фаза корекції.

Якщо гемоглобін підвищився більше ніж на 2 г/дл протягом місяця, дозу слід зменшити приблизно на 25 %. Якщо рівень гемоглобіну перевищує 14 г/дл, слід припинити лікування до зниження концентрації гемоглобіну до 12 г/дл та потім продовжувати введення Епобіокрину у дозі, зменшеній на 25%, порівняно з початковою.

Слід періодично оцінювати необхідність продовження терапії Епобіокрином, наприклад, після завершення курсу хіміотерапії.

Перед призначенням препарату та під час курсу лікування рекомендується контролювати рівень заліза і, за необхідності, забезпечувати додаткове надходження заліза в організм. До призначення лікування Епобіокрином слід виключити інші можливі причини анемії (див. розділ “Особливості застосування”).

Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові, перед хірургічними операціями.

Слід застосовувати внутрішньовенний спосіб введення. Перед призначенням Епобіокрину слід врахувати всі протипоказання щодо збирання аутологічної крові. Перед хірургічною операцією Епобіокрин слід призначати двічі на тиждень протягом 3 тижнів. Пацієнтам із середнім ступенем анемії (при рівні гематокриту > 33-39 %), які потребують ≥ 4 одиниць крові, необхідно проводити лікування еритропоетином 600 МО/кг внутрішньовенно 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Застосування такого режиму дозволяє проводити забір ≥ 4 одиниць крові у 81% пацієнтів, які проходять лікування еритропоетином порівняно з 37 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Терапія еритропоетином зменшує потребу в трансфузії донорської крові на 50 % порівняно з пацієнтами, які не отримували еритропоетин.

Рівень концентрації сироваткового заліза слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування. При виявленні дефіциту заліза слід вжити заходів щодо відновлення його рівня до початку програми збирання аутологічної крові. За наявності анемії її причина повинна бути встановлена до початку лікування Епобіокрином. Необхідно, якщо є можливість, якнайшвидше забезпечити адекватне надходження заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) та підтримувати надходження заліза на такому ж рівні протягом усього курсу терапії.

Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії.

Слід застосовувати підшкірний спосіб введення.

Рекомендований режим дозування препарату становить 600 МО/кг на тиждень протягом 3 тижнів перед операцією (21-й, 14-й та 7-й день перед операцією) та в день операції. У випадках, коли за медичними показаннями необхідно скоротити передопераційний період, Епобіокрин слід призначати щоденно в дозі 300 МО/кг протягом 10 днів до операції, в день операції та протягом 4 днів після операції. Якщо при проведенні гематологічних аналізів передопераційного періоду рівень гемоглобіну сягає 15 г/дл чи вище, застосування еритропоетину необхідно припинити зовсім.

Необхідно переконатись, що на початку лікування у пацієнтів немає дефіциту заліза.

Всі пацієнти, які отримують терапію Епобіокрином, повинні одержати адекватну кількість заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) протягом всього курсу лікування. За можливості, слід забезпечити додаткове пероральне надходження заліза до початку терапії Епобіокрином для забезпечення адекватного накопичення заліза.

Як і інші препарати для парентерального застосування, ін’єкційний розчин Епобіокрину перед застосуванням слід ретельно оглянути щодо наявності частинок, які можна побачити, або зміни кольору. Препарат не слід струшувати, оскільки струшування може призвести до денатурації глікопротеїну та втрати активності препарату.

а)

Внутрішньовенна ін’єкція: тривалість ін’єкції становить 1-5 хвилин залежно від загального об’єму дози. У гемодіалізі болюсна ін’єкція застосовується під час процедури діалізу через зручний венозний порт у діалізній лінії. Альтернативною може бути ін’єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного сольового розчину задля прочищення голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровообіг.

У пацієнтів, які реагують на лікування симптомами, подібними до симптомів грипу, рекомендують уповільнене введення препарату.

Забороняється вводити Епобіокрин у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати його з іншими медикаментами.

б)

Підшкірна ін’єкція: не слід перевищувати максимальний об’єм ін’єкції 1 мл на одне місце введення. У разі введення більших об’ємів необхідно вибирати більшу кількість місць ін’єкції.

Ін’єкції застосовують на ділянці передньої абдомінальної стінки.

Побічні реакції

Переважно на початку лікування можуть виникати застудоподібні симптоми, такі як запаморочення, сонливість, пропасниця, головний біль, суглобний та м’язовий біль, млявість.

Найчастішим побічним ефектом, що зустрічається при лікуванні еритропоетином, є дозозалежне підвищення артеріального тиску або погіршення перебігу вже існуючої артеріальної гіпертензії. Найчастіше цей ефект спостерігається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. У окремих пацієнтів, в тому числі у пацієнтів, які раніше мали нормальний артеріальний тиск, спостерігався гіпертонічний криз, злоякісна гіпертензія, симптоми енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості тощо) та генералізовані тоніко-клонічні судоми.

В окремих випадках спостерігалось явище тромбоцитозу.

У деяких пацієнтів, котрі застосовували Епобіокрин, мали місце тромботичні судинні ускладнення, такі як ішемія міокарда, інфаркт міокарда, цереброваскулярні ускладнення (церебральні крововиливи, інсульт тощо), транзиторні ішемічні напади, глибокий венозний тромбоз, артеріальний тромбоз, емболії легеневих артерій, аневризми, тромбози сітківки, а також трамбування діалізатора. Однак причинного зв’язку між цими проявами та введенням Епобіокрину не встановлено.

У деяких пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, особливо у тих, які мають схильність до артеріальної гіпотензії, або за наявності ускладнень з боку артеріовенозної фістули (стенози, аневризми тощо) спостерігалися тромбози шунта.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігалася рідко (див. розділи “Протипоказання”, “Особливості застосування”).

При застосуванні еритропоетину також спостерігалися випадки шкірних висипань, екземи, кропив’янки, свербежу та/або ангіоневротичного набряку. Були описані слабкий та помірний ступені прояву зазначених симптомів. Потенційно серйозні ускладнення, пов’язані з порушенням дихальної функції або зі зниженням артеріального тиску, спостерігалися досить рідко.

Розвиток імунних реакцій до еритропоетину та інших компонентів препарату спостерігається рідко. Епобіокрин має мінімальну здатність до індукції утворення антитіл. У пацієнтів, які отримували Епобіокрин, спостерігалися шкірні реакції у місці введення препарату. Подібні реакції при підшкірному введенні виникають частіше, ніж при внутрішньовенному введенні. Можливе почервоніння, відчуття жару та слабкого або помірного болю в місці введення препарату.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю можуть спостерігатися гіперкаліємія, гіперфосфатемія, підвищений вміст азоту сечовини крові, підвищення рівня креатиніну та сечової кислоти.

Передозування

При передозуванні еритропоетину виникають ефекти, що відображають найвищий ступінь прояву фармакологічної дії гормона. При виключно високих рівнях гемоглобіну можливе застосування флеботомії. За необхідності застосовується симптоматична терапія.

Застосування в період вагітності або годування груддю

У період вагітності Епобіокрин застосовують тільки в тих випадках, коли потенційна користь від лікування перевищує можливий ризик для плода. Не відомо, чи проникає еритропоетин в грудне молоко, тому в період годування груддю Епобіокрин слід застосовувати з обережністю.

У вагітних чи пацієнток, які годують груддю та беруть участь у програмі аутологічного переддонорства, застосування еритропоетину не рекомендується.

Діти

Дітям препарат застосовують під ретельним наглядом лікаря.

Особливості застосування

Для зменшення ризику виникнення артеріальної гіпертензії швидкість підвищення рівня гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл на місяць і не має перевищувати 2 г/дл на місяць.

У всіх пацієнтів, які одержували Епобіокрин, необхідно перевіряти рівень гемоглобіну не менше одного разу на тиждень до досягнення стабільного рівня і в подальшому періодично контролювати цей рівень. У перед- та післяопераційному періоді рівень гемоглобіну слід контролювати частіше у пацієнтів з початковим рівнем гемоглобіну >14 г/дл.

Артеріальний тиск слід постійно контролювати до початку лікування Епобіокрином у всіх пацієнтів, які отримують Епобіокрин. Особливу увагу слід звертати на розвиток незвичного головного болю, що може бути тривожним сигналом.

При лікуванні Епобіокрином може виникнути необхідність розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, що вже застосовувалась. Якщо артеріальний тиск не знижується, слід припинити застосування препарату.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які мали судомні напади в анамнезі. Особливо ретельно слід спостерігати за хворими, у яких можливий розвиток тромбозу або інших судинних ускладнень.

Еритропоетин з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності.

Внаслідок уповільнення метаболізму у пацієнтів з дисфункцією печінки може спостерігатися посилення еритропоезу при введенні Епобіокрину.

При лікуванні Епобіокрином може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у нормальних межах. Цей показник зменшується протягом подальшого курсу лікування. Тромбоцитоз розвивається у поодиноких випадках. Кількість тромбоцитів слід регулярно контролювати протягом перших 8 тижнів лікування.

При неадекватній реакції на введення Епобіокрину слід спробувати встановити її причинні фактори. Вони включають: недостатність заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12, тяжке отруєння алюмінієм, супутні інфекції, процеси запалення та травми, приховані кровотечі, гемоліз, фіброз кісткового мозку різної етіології.

Для одержання найкращого ефекту при терапії Епобіокрином необхідно оцінити запаси заліза в організмі перед початком курсу лікування.

У більшості хворих з хронічною нирковою недостатністю, в онкологічних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів рівень феритину в плазмі зменшується одночасно зі збільшенням еритроцитної маси. Рівень феритину необхідно визначати протягом всього курсу лікування; для всіх пацієнтів, у яких рівень феритину в плазмі становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісне пероральне застосування дорослим заліза з розрахунку 200-300 мг/добу (100-200 мг/добу для дітей).

Усі пацієнти, які здають аутологічну кров та перебувають у перед- або післяопераційному періоді, при введенні Епобіокрину також повинні одержувати адекватну кількість елементарного заліза з розрахунку 200 мг/добу, перорально, для уникнення виснаження запасів заліза.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з подагрою в анамнезі.

У поодиноких випадках може спостерігатися загострення порфірії при лікуванні Епобіокрином пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. Пацієнтам, у яких діагностують порфірію, Епобіокрин слід призначати з обережністю.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігається рідко.

Оскільки випадки PRCA здебільшого асоціюються з підшкірним шляхом введення у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, Епобіокрин необхідно застосовувати тільки внутрішньовенно.

У більшості таких пацієнтів з еритроцитарною аплазією виявляються антитіла до еритропоетину. Необхідно досліджувати характерні причини відсутності відповіді (тобто дефіцит заліза, фолатів або вітаміну В12, інтоксикація алюмінієм, інфекція чи запалення, кровотеча та гемоліз) у пацієнтів, які демонструють гостру недостатність ефективності препарату. Якщо такі дослідження не ідентифікували причини, розглядають необхідність аналізу кісткового мозку. Якщо встановлено діагноз PRCA, то необхідно негайно припинити терапію Епобіокрином та зробити аналіз еритропоетинових антитіл. Пацієнтам не призначають інший препарат еритропоетину, оскільки антиеритропоетинові антитіла вступають у реакцію з іншими еритропоетинами. Необхідно виключити інші випадки істинної еритроцитарної аплазії та встановити належне лікування (див. розділи “Спосіб застосування” та “Протипоказання”).

Рекомендується здійснювати постійний моніторинг кількості ретикулоцитів, щоб виявити можливі випадки недостатності дії.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю корекція анемії може поліпшувати апетит та збільшувати всмоктування калію та білків. Може знадобитися періодичне регулювання параметрів діалізу для підтримання рівня сечовини, креатиніну та калію в нормальних межах. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

На основі одержаної інформації можна зробити висновок, що застосування Епобіокрину у переддіалізних пацієнтів не прискорює ступінь прогресування ниркової недостатності.

Внаслідок підвищення гематокриту пацієнти, які перебувають на гемодіалізі та одержують Епобіокрин, часто потребують збільшення дози гепарину під час діалізу. У випадку неоптимальної гепаринізації рекомендується оклюзія діалізної системи.

У деяких пацієнток з хронічною нирковою недостатністю при лікуванні Епобіокрином спостерігалось відновлення менструацій. Можливість вагітності та необхідність контрацептивних заходів повинні бути обговорені з пацієнтками до початку лікування.

Еритропоетин є чинником росту, який, в першу чергу, стимулює продукцію червоних кров’яних клітин. При цьому не можна виключати можливість того, що еритропоетин може діяти як чинник росту і на деякі типи пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.

Усі спеціальні попередження та застережні заходи, пов’язані з програмою збирання аутологічної крові, повинні поширюватися на всіх пацієнтів, які одержують еритроепотин.

Незалежно від лікування Епобіокрином у хірургічних хворих із супутніми серцево-судинними захворюваннями внаслідок повторних флеботомій можуть виникати тромботичні або судинні ураження. Тому у таких пацієнтів звичайну компенсацію об’ємів крові слід здійснювати за програмою збирання аутологічної крові.

Застосування Епобіокрину не рекомендується пацієнтам, які потребують оперативного втручання з вихідним рівнем гемоглобіну > 15 г/дл.

Потенційний фактор росту.

Еритропоетин є чинником росту, що стимулює продукцію еритроцитів. Однак існує ймовірність, що еритропоетин може діяти як фактор росту будь-яких типів пухлин, у тому числі мієлоїдних злоякісних утворень.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Не виявлено.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Немає жодних даних, які б вказували на те, що лікування еритропоетином чинить вплив на метаболізм інших ліків. Однак, оскільки циклоспорин зв’язується з еритроцитами, існує можливість лікарської взаємодії. При одночасному застосуванні Епобіокрину та циклоспорину слід контролювати рівень циклоспорину в крові та, за необхідності, коригувати дозу.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Еритропоетин є очищеним глікопротеїном, що стимулює еритропоез. Еритропоетин є продуктом, що виробляється клітинами ссавців, які мають вбудований ген, що забезпечує кодування еритропоетину людини.

За амінокислотним складом еритропоетин, який виробляється за генно-інженерною технологією, ідентичний з еритропоетином людини, що виділяється із сечі хворих на анемію. Білкова частина становить приблизно 60 % від молекулярної маси та містить 165 амінокислот. Чотири вуглеводні ланцюги приєднані до білка трьома N-глікозидними зв’язками та одним О-глікозидним зв’язком. Молекулярна маса еритропоетину – приблизно 30 000 дальтонів.

Еритропоетин є глікопротеїном, який відіграє роль чинника, який стимулює мітоз, та гормона, що стимулює еритропоез. За біологічними властивостями еритропоетин не відрізняється від людського еритропоетину. Біологічна ефективність еритропоетину продемонстрована in vivo на різних моделях (здорові та анемічні щури, миші з поліцитемією). Після введення еритропоетину кількість еритроцитів, ретикулоцитів, рівень гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростає. За допомогою культур клітин людського кісткового мозку було доведено, що еритропоетин вибірково стимулює еритропоез та не впливає на лейкопоез. Цитотоксична дія на клітини кісткового мозку не виявлена.

Фармакокінетика.

Внутрішньовенне введення: період напіввиведення при внутрішньовенному введенні становить 4-6 годин. Обсяг розподілу приблизно дорівнює обсягу плазми.

Підшкірне введення: концентрації у плазмі при підшкірному введенні значно нижчі, ніж при внутрішньовенному введенні. Рівень у плазмі підвищується повільно і сягає максимуму протягом 12-18 годин після введення.

Період напіввиведення при підшкірному введенні становить майже 24 години.

Біодоступність препарату при підшкірному введенні становить приблизно 20 %.

Основні фізико-хімічні властивості

прозора безбарвна рідина.

Несумісність

Забороняється розводити та переливати препарат з оригінальної ємкості в іншу. Не слід вводити Епобіокрин у вигляді суміші з іншими лікарськими препаратами.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у холодильнику при температурі від 2 оС до 8 оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО у флаконах № 5.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаходження

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.

Рекомбинантный эритропоэтин. Рекомбинантный человеческий эритропоэтин

Эритропоэтин (ЭПО) – гликопротеидный гормон, контролирующий скорость эритропоэза в организме человека. Представленное вещество синтезируется в основном в почках, небольшое его количество (около 10 процентов) образуется в печени. Гормон эритропоэтин активирует деление и дифференциацию эритроидных предшественников. Уровень эндогенного гормона в плазме крови здоровых людей варьирует в широком диапазоне и находится в обратной зависимости от концентрации гемоглобина и степени оксигенации тканей. Работа по изоляции и производству данного гормона в целях медицины является весьма полезной.

Структура и значение гормона

Молекула гормона состоит из аминокислот. При дефиците эндогенного эритропоэтина наблюдается резкое снижение уровня гемоглобина и эритроцитов в крови, развивается так называемая эритропоэтиндефицитная анемия. До недавнего времени медикаментозная коррекция такой анемии оставалась невозможной ввиду отсутствия соответствующего фармацевтического средства. В наши дни при дефиците вышеуказанного гормона в организме человека медики назначают рекомбинантный эритропоэтин. Препарат получают из клеток животных, в которые вводится генный код человеческого ЭПО. Рекомбинантный человеческий эритропоэтин по аминокислотному и углеводному составу идентичен природному гормону, увеличивает число красных кровяных телец, ретикулоцитов, активирует биосинтез гемоглобина в клетках. Биологическая активность полученного вещества ничем не отличается от эндогенного гормона. Рекомбинантный эритропоэтин не проявляет цитотоксического действия и не влияет на лейкопоэз. Ученые предполагают, что ЭПО взаимодействует со специфичными эритропоэтинчувствительными рецепторами, которые локализуются на поверхности клетки.

Способ очистки рекомбинантного эритропоэтина человека

Рекомбинантный человеческий ЭПО – это один из наиболее распространенных белков, производимых многими биологическими и фармацевтическими компаниями по всему миру для лекарственной терапии. Представленное соединение синтезируется клетками яичника китайского хомяка (CHO) методом рекомбинантных ДНК. Одна полипептидная цепь рекомбинантного ЭПО содержит 165 аминокислот, расчетная молекулярная масса которого составляет 24 000 Да, а наблюдаемая молекулярная масса гликозилированного белка — 30 400 Да. Отделение эритропоэтина от примесей проводят с помощью ионообменной и аффинной хроматографии. Человеческий рекомбинантный ЭПО имеет степень чистоты 98 %.

Рекомбинантные эритропоэтины и их аналоги

Для стимуляции процессов эритропоэза медики используют разные препараты:

  • «Аранесп»;
  • «Аэприн»;
  • «Эпобиокрин»;
  • «Биоэин»;
  • «Вепокс»;
  • «Бинокрит»;
  • «Эпокрин»;
  • «Гемакс»;
  • «Эпоген»;
  • «Эпрекс»;
  • «Эповитан»;
  • «Эпомакс»;
  • «Гиперкрит»;
  • «Эральфон»;
  • «Эритростим»;
  • «Рекормон»;
  • «Эпостим»;
  • «Эпозино»;
  • «Эпоэтин Бета».

Перед тем как заменять рекомбинантный эритропоэтин аналогами, нужно проконсультироваться с лечащим врачом.

Показания к применению

Практикующим медикам довольно часто приходится иметь дело с эритропоэтиндефицитными анемиями (ЭДА). В эту группу входят следующие патологии:

  • анемия при злокачественных новообразованиях;
  • ранняя анемия недоношенных малышей (до 34 недели беременности) с массой тела от 750 до 1500 г;
  • нефрогенная анемия;
  • анемия при хронических болезнях (гепатит С, ревматоидный артрит, ВИЧ-инфекция, болезни пищеварительного канала).

Отличительной особенностью вышеперечисленных анемий является то, что они не лечатся препаратами железа. До недавнего времени единственным эффективным методом терапии являлись гемотрансфузии. В связи с тем, что этот вид терапии имеет огромное количество побочных эффектов и высокий риск передачи через кровь возбудителей ряда опасных инфекционных заболеваний (ВИЧ, вирусы гепатитов и т.д.) этот метод в современной медицине практически не используется. Рекомбинантный человеческий эритропоэтин помогает улучшить качество жизни пациентам с диагнозом «эритропоэтиндефицитная анемия». Биосинтез и внедрение в практику рекомбинантного человеческого ЭПО открыли новую эру в лечении эритропоэтинзависимых анемий.

Противопоказания

Врачи не рекомендуют использовать рекомбинантный эритропоэтин (инструкция предупреждает об этом) при наличии следующих патологий:

  • тромбоэмболия;
  • гиперчувствительность к препарату;
  • невозможность проведения эффективной антикоагулянтной терапии;
  • перенесенный инсульт головного мозга или инфаркт миокарда;
  • нестабильная стенокардия;
  • неконтролируемая артериальная гипертензия;
  • период вынашивания ребенка и вскармливания грудью;
  • рефрактерная артериальная гипертония.

Режим дозирования

Дозировка, схема и продолжительность лечения устанавливаются в строго индивидуальном порядке, зависят от выраженности анемии, общего состояния пациента и характера патологии. Препараты предназначены для парентерального применения. Начальные дозы варьируют в диапазоне от 50 до 150 МЕ/кг. Дозу необходимо корректировать в зависимости от возраста пациента. Рекомбинантный эритропоэтин, как правило, вводится 3 раза в неделю. При передозировке препарата наблюдается усиление побочных явлений. Результат становится более-менее заметным уже через 2-3 недели применения.

Побочное действие

Вам назначен рекомбинантный эритропоэтин человека? Инструкция по применению не исключает развития побочных явлений. Это:

  • миалгия;
  • головокружение;
  • гипертермия;
  • сонливость;
  • рвота;
  • головная боль;
  • диарея;
  • артралгия;
  • гипертония;
  • боль в грудной клетке;
  • тромбоцитоз;
  • тахикардия;
  • гипертонический криз;
  • судороги;
  • гепатоз;
  • повышение уровня активности АСТ, АЛТ в крови;
  • аплазия эритроцитарного ростка;
  • экзема;
  • ангионевротический отек;
  • кожная сыпь и зуд;
  • астения;
  • крапивница, гиперемия и жжение в месте введения препарата;
  • гиперкалиемия;
  • снижение концентрации белка ферритина в плазме крови;
  • гиперфосфатемия.

Стимуляторы эритропоэза в спорте

В последнее время нередко используется препарат «Эповитан» (рекомбинантный человеческий эритропоэтин). Представленное средство часто применяется в спорте (легкая атлетика, бодибилдинг, плавание, биатлон). Указанный препарат активирует биосинтез эритроцитов, что, в свою очередь, приводит к повышению содержания кислорода на единицу объема крови и, соответственно, к увеличению кислородной емкости крови и доставки О2 к органам и тканям. Такой механизм действия повышает аэробную выносливость у спортсмена. Аналогичный эффект наблюдается при тренировках спортсмена в условиях среднегорья, когда недостаток О2 в воздухе провоцирует развитие гипоксии, что, в свою очередь, активирует биосинтез эндогенного эритропоэтина. Препараты ЭПО применяются в сочетании с инсулином, соматотропином (СТГ, соматотропный гормон) и станазололом.

Чрезмерное, неконтролируемое употребление препарата «Эритропоэтин» в спорте может спровоцировать образование тромбов, что обычно приводит к летальному исходу. Обнаружить рекомбинантный ЭПО довольно-таки сложно, поскольку структура синтетического соединения идентична своему физиологическому аналогу, поэтому данное биосоединение до сих пор нелегально применяется в большом спорте в качестве допинга.

Эритропоэтин - что это

Что такое эритропоэтин? Эритропоэтин – это гормон, который попадает в костный мозг, где появляются эритроциты. Их основа – стволовые клетки. В эритроцитах находится гемоглобин. Эритроциты существуют около 4 месяцев. Все они имеют одинаковую форму и размер. В каждом организме эритроцитов находится одинаковое количество, которые передвигаются по кровотоку.

Если этих клеток вырабатывается много, то большая часть разрушается или теряется при потере крови. Вместе с этим процессом объем кислорода начинает понижаться, который был получен внутренними органами и тканями. С помощью всего этого процесса вырабатывается эритропоэтин.

Роль гормона

Этот гормон имеет огромное значение для людей, занимающихся спортом. При регулярных физических нагрузках появляется кислородное голодание, именно поэтому гормон начинает вырабатываться в больших количествах для того, чтобы произошла активация костного мозга к созданию эритроцитов.

Но появление этих клеток зависит не только от костного мозга, но и от необходимого числа в организме железа, витамина B12 и фолиевой кислоты. Сам ход создания эритроцитов является не менее важным. Если эритропоэтин понижен, то побудительного действия на костный мозг также не произойдет.

Для определения гормона и его уровня требуется сдать анализ крови. Норма его составляет от 4,3 до 29 мМЕ/мл. Если итоги не соответствуют этим коэффициентам, значит, имеется заболевание. Если уровень гормона повышен, а по результатам анализов видна нехватка эритроцитов, значит, у человека есть анемия, которая появилась из-за недостаточности работоспособности костного мозга.

Если гормон эритропоэтин понижен из-за анемии, значит, имеется нервная работа почек. Именно эти органы отвечают за образование эритропоэтина.

Если эритропоэтин повышен с эритроцитами, значит, его выделяет любой внутренний орган. А если повышены только эритроциты, когда уровень гормона стал понижаться, значит, полицитемия не имеет никакой связи с выработкой гормона.

Структура и значение эритропоэтина

Одна молекула гормона состоит из аминокислот. Если в крови имеется интенсивное снижение гемоглобина и эритроцитов, то в организме не хватает андрогенного эритропоэтина. Вследствие этого начинает свое развитие заболевание, называемое эритропоэтиндефицитная анемия. Раньше не было никаких лекарственных препаратов, чтобы вылечить эту болезнь, но сейчас специалисты назначают рекомбинантный эритропоэтин.

Это лекарство фармацевты получают из клеток животных, он аналогичен по составу с пригодным гормоном. Биологическая активность полученного вещества абсолютно такая же, как эндогенный гормон. По мнению ученых, эпо связано со специфичными эритропоэтинчувствительными рецепторами, которые располагаются на клетках.

Метод очищения рекомбинантного эритропоэтина

Если гормон не может самостоятельно вырабатываться в нужном количестве, специалисты обязаны назначить препараты, которые помогут организму привести этот гормон в норму.

Один из таких препаратов является рекомбинантный. Рекомбинантный человеческий эпо является одним из самых известных белков, который создается различными биологическими и фармацевтическими компаниями в мире для лечения медикаментами.

Это соединение производится клетками яичника китайского хомяка способом рекомбинантной ДНК. В одной полипептидной цепи рекомбинантного ЭПО находится более 165 аминокислот, его масса составляет – 24000 Да, а масса гликозилированного белка – 30400 Да. Что касается человеческого ЭПО, то у него есть своя степень чистоты, составляющая 98%.

Этот препарат назначается при анемии, причиной появления которой является:

  • хроническая почечная недостаточность;
  • поражение костного мозга;
  • другие хронические болезни.

Этот препарат следует хорошо изучить. В инструкции по применению отведен специальный раздел для применения его новорожденным, которые были недоношенные. А это значит, что им обязательно нужна профилактика анемии.

С помощью этого лекарства можно увеличить уровень донорской крови, которая эксплуатируется для аутотрансфузии. Особое внимание требуется уделить противопоказаниям. Перед применением необходимо обязательно проконсультироваться с врачом.

Противопоказания к применению:

  • повышенная чувствительность к какому-либо компоненту препарата;
  • тяжелая форма гипертензии артериального типа;
  • нестабильная стенокардия;
  • неконтролируемая артериальная гипертензия;
  • тромбоэмболия;
  • беременность и период лактации;
  • невозможность проведения эффективного антикоагулянтного лечения.

Что касается дозировки и длительности лечения, то это все назначается только индивидуально. Врач смотрит на вид анемии, состояние больного и характеристику патологии. Препарат применяется внутривенно. В начале лечения дозы должны составлять не более 50–150 МЕ на килограмм веса. А также дозировка меняется в зависимости от возраста пациента. Гормон должен быть введен не больше 3 раз в неделю. При передозировке побочные эффекты более усилены. Пройдя курс лечения около 3 недель, результат становится на лицо, состояние больного улучшается.

Побочные эффекты

Побочные эффекты более усилены при самостоятельном повышении дозы:

  • головокружение;
  • сонливость;
  • головная боль;
  • артралгия;
  • боль в грудной клетке;
  • тахикардия;
  • судороги;
  • экзема;
  • сыпь и зуд кожи;
  • крапивница;
  • рвота;
  • диарея;
  • астения.

Если человек употребляет этот препарат с целью увеличения донорской крови, то он нежелателен в применении людям, которые перенесли инфаркт или инсульт.

Аналоги рекомбинированного эритропоэтина

Чтобы процессы эритропоэза активировались, специалисты начали пользоваться различными медикаментами:

  • Аранесп;
  • Эпобиокрин;
  • Вепокс;
  • Эпокрин;
  • Эпоген;
  • Эповитан;
  • Гиперкрит;
  • Эритростим;
  • Эпостим;
  • Эпоэтин Бета;
  • Эпозино;
  • Рекормон;
  • Эральфон;
  • Эпомакс;
  • Эпрекс;
  • Гемакс;
  • Бинокрит;
  • Биоэин;
  • Аэприн.

Чтобы заменить рекомбинантный другим аналогичным препаратом, требуется консультация со специалистом.

Причины наружного показателя

Процессы, при которых гормон является повышенным:

  • железодефицитная анемия с пониженным гемоглобином;
  • последствия химиотерапии;
  • злокачественная или доброкачественная опухоль мозжечка;
  • отторжение почечного трансплантанта;
  • киста почек;
  • различные злокачественные опухоли;
  • заболевание легких;
  • почечная недостаточность;
  • ревматоидный артрит.

Причины, по которым этот показатель понижен:

  • кислородное голодание;
  • мочекаменное заболевание;
  • поликистоз почек;
  • миелома;
  • полицитемия.

Заместительная гормональная терапия назначается врачом только после глубокого исследования и тщательной диагностики заболевания.

Анализ

Анализ крови на эритропоэтин назначается только в том случае, если имеются следующие заболевания:

  • хроническая недостаточность почек;
  • анемия у людей, которых имеется почечная недостаточность;
  • спортсменам (употребление эритропоэтина приравнивается к допингу).

Повышенный эритропоэтин наблюдается у людей, которых есть ярко выраженные симптомы:

  • головокружение и сильная головная боль;
  • зуд после мытья;
  • кровотечение;
  • цианоз;
  • увеличение селезёнки;
  • багровая кожа лица;
  • нарушение зрения;
  • одышка в горизонтальном положении.

Этот гормон повышается из-за большого количества эритроцитов. Они способствуют загустению крови и закупориванию небольших сосудов.

Если уровень гормона понижен, человек страдает от следующих симптомов:

  • бледность кожи;
  • усталость;
  • утомляемость;
  • пониженный гемоглобин;
  • одышка при незначительных физических нагрузках.

Норма эритропоэтина в крови человека

У женщин норма этого гормона составляет от 11 до 30, а у мужчин от 9,6 до 26.

Важно помнить! Во всех лабораториях имеются свои нормы уровня этого гормона. Это зависит от оборудования, которое там установлено. В бланке, когда будут готовы результаты исследования, можно просмотреть графу, в которой будет указана норма эритропоэтина.

Анализ на эритропоэтин осуществляется только в сочетании с нижеперечисленными исследованиями:

  • общий анализ крови, где основное внимание отдано количеству эритроцитов, гемоглобину;
  • общий анализ мочи;
  • почечные пробы: мочевина и креатин;
  • раково-эмбриональный антиген;
  • печеночные пробы: АЛТ, АСТ, ГГТ, щелочная фосфатаза, билирубин;
  • фолиевая кислота;
  • анализ крови на ретикулоциты;
  • ферритин;
  • трансферрин;
  • альфа-фетопротеин;
  • железо сыворотки крови;
  • витамин В12.

Уровень этого гормона предопределяется с целью выявления оценки регуляции кроветворения эритроцитарного ростка.

На итоги анализов могут повлиять следующие факторы:

  • курение;
  • пониженные эстрогены.

Эритропоэтин для спортсменов

Этот гормон обогащает организм кислородом. Поэтому человек может на протяжении долгого времени выдержать довольно серьезные физические нагрузки. После того как спортсмен получил определенную дозу этого гормона, он становится более выносливым.

Эритропоэтин имеет свою популярность больше в лыжном спорте, беге, в велоспорте и легкой атлетике. Теперь этот препарат стали запрещать и считают его нежелательным для повышения выносливости для организма человека.

Если препарат был введен в маленьких дозах. То его можно не заметить, но, все же, он имеет совсем другую химическую формулу в сравнении с природным гормоном. Если дозы препарата регулярно завышены, то могут быть серьезные последствия, которые повлияют на здоровье человека. Может произойти нарушение состава крови, что приведет к кислородному голоданию головного мозга.

Если у человека есть хроническое заболевание почек, то уровень эритропоэтина будет постоянно повышенным. Специалист, в свою очередь, должен контролировать его, с помощью регулярной сдачи необходимых анализов.

Больной, которые имеет все вышеуказанные проблемы, должен состоять на диспансерном учете, постоянно проходить лечение, чтобы избежать повторов болезни.

Дополнительный прием этого препарата должен обязательно обговариваться с врачом, а также дозировка.

Этот гормон очень важен для организма человека. Все его функции должен объяснить лечащий врач.

Смотрите также